Іновірець.
метамістична поема
«... І за це Бог пошле їм дію омани, щоб у неправду повірили. Щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду»
(Друге послання св. ап. Павла до солунян 2.11.12.)
Іспит
Відкрив Бог уста Свої,
Відкрив Бог Свою любов.
Почуйте, діти Мої на землі,
Бо говорю до вас знову.
Ви плачете −
І Я вас чую,
Послав вам Вість Благую,
Та ви її не бачите,
Чи знаєте, що вам готую –
Ви плачете.
Пошлю вам ангела омани –
Ви станете єдині у гріху.
Для Мене мертві ви,
Час мщення ще настане.
Благословенний іновірець,
Який Мене почув.
Бо іншої Я віри,
Я не з вами
І маю Свою міру,
Що Слово сію Я устами.
Я є Вінець
І Я Владика миру,
Я є початок і кінець.
Я Бог-Творець –
Я Іновірець.
12 КОРДОНІВ
Затихлий бій
І стрілянина,
І трасерів вогненний рій
Осів,
Скінчи́лась ще одна воєнна днина.
Коліна змоклі і сирі
Ми лежимо,
Ми люди мирні.
І ластівки літають ще вгорі,
І ми додому з ластівками летимо,
Ми хочем жити в мирі.
Темніє в о́чах,
Ніби ніч
І тиша наче всюди,
І попіл якийсь дивний
Спадає з наших пліч,
І ми згадали, що ми люди.
Дрімаю.
І всередині легіон дрімає,
Та духи між собою спорять –
“Давай поділимось надвоє”, −
Якийсь із них волає.
І вже юрбою,
Мене наверх штовхають,
Допомагають заверши́тись горю.
І ось російський бронепарк,
Колеса бронетранспортерів.
Не встиг сховати я свій карк
Від металевої пантери.
А далі. Далі темінь. Йду
Усередині весь тверди́й,
Як кремінь.
І тиша, темінь…
Нія́кої дороги не знайду.
Хто я і де я,
Що сталося зі мною,
Якась дурна у голові ідея
І розпач, і нема спокою.
Це не дорога –
Я в Космосі бреду
І сяйво Сонця є далеке.
Я хочу бачить Бога,
Я Його знайду.
Чому ж іти мені нелегко.
І ось. З’являються мерці,
Хто з них у трунві
По їх мірці,
А хто так лежить,
Похо́вані у різнім віці
І кожен спить.
Це страшно. Я тікаю
І втекти не можу,
Від страху я кричу, волаю,
А голосу не чуть,
Латає темінь огорожу.
І знов. З’явилася труна
Напівзогнила і сира
І велет в ній лежить,
І дерев’яна одіж
Для нього є мала,
Та він спокійно собі спить.
Я став. І “Отче наш” казав
І велет відійшов
І я пізнав,
Для чого він прийшов.
Молітеся за вмерлих,
Людоньки, молітесь,
Їм треба це.
У Бозі жийте, Бога бійтесь,
Бо світ увесь,
Немов одне яйце.
Йду далі. На фоні ночі
Зелений силует
І світяться лиш очі.
Летить Противник,
Який він, не секрет,
Чого, я знаю, хоче.
Все похололо.
Чим захиститись?
Думка робить кволо,
Забув слова і як молитись.
Хтось сунув в руки мені меч,
Не меч –
Це хрест великий,
На плечах чорна сутана.
Підношу наперед себе хрест
Із криком диким.
І диво –
Врятувався.
Згинув Демон,
Це сталась моя перша станція,
Удвох із кимось далі йдемо.
Якісь планети пролетіли
Біля мене,
Неначебто живі,
Несу я хрест, немов знамено,
Над головою його звів.
Посеред поля
Люків шість,
У них вогонь палає,
Внизу живі тіла горять,
Горіть яким судила доля злая.
І корчаться,
Не можуть охолонуть – встать.
Якийсь один
Все ж вискочив на гору
Розпечений і скрючений упав,
Та скинутий униз був скоро
І застогнав.
Тікаю, утікаю –
Я все це знаю,
Боже, урятуй,
Тебе благаю.
І серед неба став Христос,
Рукою знак склав: –
“Я є Бог”,
Тебе Я знав,
Тебе пізнав,
Ще трохи йди дорогою.
Іду. Стіна із світла стала,
Не можу перейти,
У мене сила вся пропала,
Я сів й затих.
І знов земля,
І знов усе спочатку.
Як добре бачити її здаля
І тяжко як
Нести її печатку.
Ох. Я не хочу,
О, Господи, верни,
Верни мене назад
До Себе в небо, Господи,
До Тебе, Господи, я хочу,
Зніми із мене порчу,
О, Господи, Ти свят.
Земля чужа для мене –
Чужий світ,
Де небо – моя нене,
Тобі складу завіт.
О, люди, люди,
Якби ви знали
З чим граєтесь,
Чого цураєтесь,
То краще б мертвими
Ви стали.
Не можу жити серед вас,
Ну, не можу.
Ви Бога ганьбите,
Я вам усім загинуть допоможу
За те, що робите,
За те!
ХАРИЗМА
Бога треба славить,
Співати гімни, величать.
Хто проти Нього,
Той не з нами
За Бога
Всім миром треба стать.
Нема живого в цьому світі,
Тільки Він один, Отець.
Не попадайте у тенета й сіті,
Він Бог ваш. Я Його співець.
Ви мертві,
Дасть Він вам життя,
На кожнім вашім метрі
Тримає Його ангел стяг.
Мій крик душевний йде до вас,
Та ви не чуєте мене.
Останній бо прийшов вже час,
Бо вам нічого не мине.
Тримайте книгу дану вам,
Читайте альфа і омега.
Душа – це Бога власність,
Божий храм,
Це дух від Господа
І це не байтів мега.
ІНОВІРЕЦЬ
Я син людськи́й,
Бо Бога син,
Христа зустрів в житті,
Я син мирський,
Та знаю Заповіді,
Що є любов,
Любов уся від Бога,
Що жертви кров –
Це шлях наш і дорога,
Яка є ціль для нас –
Наш Бог – Владика Спас,
Бо Він нас пас,
Він наш іконостас.
Яка є правда –
Це слово мовлене в горах,
Що всяка сутність Богу рада,
Радіє Ним в любові
Не за страх.
Така є віри суть –
Є варвари, є зрада.
Є путь,
Яким ревнивці щиро йдуть,
Є й інша естакада.
А Істини яка є суть,
Яка реаль –
Ті будуть в славі,
Що Бога Богом звуть
І у Христі живуть,
Розп’ятому на хрест, на палі.
Господь мій –
Мій Друг,
Найкращий Брат
І мій Отець.
Я після Нього другий,
Він у мені сто крат
І я Його співець,
Я свідок вашої
Над Ним наруги.
Нема нічого просто так,
Хто проти Бога –
Той мій ворог
І не приятель
На моїх устах.
Я – світло,
Він є морок.
ГЕНДЕР
Повість, як дівчата
Полягали спати,
Та під москаля
І не можуть встати,
Честь свою підняти.
Куплені за кусень,
Що застряг.
Вже храм Мій
Не святий,
Де гендер увійшов.
По вірі він чужий,
Його нечиста кров.
Бабайко. Хто такий бабайко,
Бабайко каже – паритет,
Замість спідниці вбрало
Просто майку –
Антипроекції проект.
Ходить бабай між хатами,
Палить він тютюн,
Вбраний він штанами,
Що не скаже – плюне.
Сидить бабай у пивничці,
П’є горілочку,
Впала спухла пиця
У тарілочку.
Трохи облизався,
Тихо заспівав,
Демон обізвався –
Застогнав.
“Не корова і не бик,
Я не баба, не мужик,
Угу-гу.
Утік чоловік з хати
Жіночку шукати,
А жінок нема, нема,
Так я не сама – ма”.
Вже відійшла полова від зерна,
Готові дрова для пекельні,
Ті люди – то оті дрова,
Вже гріються пательні.
Народив бабай маленьке бабайко,
Вчить його ходити,
Виродило мертву ляльку,
Учить його жити.
Куплю собі донечку,
Полягаєм спати,
Рости скорше, понечко,
Разом підем, як дівки, гуляти.
А, як п’яні уночі,
Будемо щасливі,
Їсти будем калачі,
Що ростуть на сливі.
Уже дванадцять легіонів
Іде згубити землю.
Щоб рятувати душі,
Рятуйтесь, поки ще не темно,
Губитель ангел все порушить.
Народилась Галя,
Гарная дівчина,
Стала Анжеліка
“Савсєм, как мущина”.
Хлопці бігають за нею,
Вона їх не хоче,
А хіба за гроші
Щось та пополоще.
Чи ж то хлопці –
То бабайчині діти.
Миготять у оці
Нема де подіти.
Зібралась громада
Над Христом сміятись,
Христа кепкувати,
Усяко назвати,
Та й порадуватись.
ІНОВІРЕЦЬ
Сказав Христос –
Я є,
Вклонись Мені і слав.
Всю велич Я тобі надав,
Ти ще не був,
А Я вже знав –
Я є.
Сказав Христос –
Я – Голова
І я Чоло є віка,
Моя є слава, що жива
І дням твоїм рахую ліки.
Ти є людина
І жінка –
Твоя ліва половина.
Будь вірним,
Вклонись Мені, пантруй
І Я тебе врятую,
А та, яка постала проти тебе
Не бачитиме неба,
Її Я не почую.
Твій ворог – то Мій ворог,
Хто проти тебе – проти Мене йде.
Будь вірний,
Для тебе маю добрі міри,
Для нього маю смерть.
Вшаную всяко Я людину –
Умию ноги, обітру,
Бабайко – демон,
Він загине.
Такую маю Я натуру.
А жінка хай упросить
Чоловіка о прощенні
І Я прощу, помилую її
І будьте певні.
Будьте певні –
Стою на стороні сім”ї.
Ніхто не знає,
Хто така Покрова,
Хтось знає, та не розуміє.
Вже висохла стара діброва,
А нова вже не зазеленіє.
Але облишим таємниці,
Ми їх не розгадаєм,
Тяжкі замки там,
Із самої криці,
Ми їх не розламаєм.
Згадаєм Діву,
Що родила Сина,
Не Бога, а Людину.
Вона – людина не проста,
Вона – цариця
І мала благодать,
Що ангел перед нею став,
Він став молиться.
“Ave Maria” став співать.
Та Діва стала матір’ю,
Отримала симпатію
І люди всі, склонили члени,
І зорі всі засяяли ясніше.
Прозріли, долею товчені,
Нема бо жінки більше.
Зійди з дороги, ренегат,
Настала днина.
Щезай, щезай, бабай,
Ти – ворог-душекрад.
Йде з Господом людина.
Немає коментарів:
Дописати коментар