ARS AMATORIA
Дружини – корітеся своїм
Чоловікам, як Господові ...
(Послання св. апостола Павла до ефесян 5.22)
Ми возвеличимо жону,
Її одну і лиш її одну,
Її, як дщерть землі,
Її, як дочку чоловіка,
Тих ангелиць, які не злі,
Які душею не каліки.
Возславимо тих жон,
Які надійні,
Які не серед мотлоху
І не повійні,
Які для чоловіка – не отрута,
А лиш бальзам і добрая цикута.
Вони, як сестри милосердя,
Стають під чоловічії рамена,
Як ад’ютанти полководців,
Завжди і всюди на чоловіка боці.
Хай дзвони б’ють і б’ють гармати,
Для них –
лебідочок оцих
Не перестають салютувати.
В тяжких випробуваннях і трудах,
Життя пройшовши з праху в прах,
І щоб полегшити недолю,
Завжди на бойовім посту
Сумирні, ввічливі, а деколи і кволі,
Завжди ласкаві і в покорі,
Мов дощ – цілющая вода,
На спраглу землю золоту.
Прославим жінку – не потвору,
Яка за чоловіком ходить скоро
На край землі і неба край,
Несе у пеклі тихий рай.
Що жінка є –
Це є оаза
І там живе любов,
І там нема ніякої образи.
Нема там жала, ні зубів,
Ні омани, ні отрути,
Нема там пімсти,
лиш покута.
Що жінка є –
Це глечик,
Налитий трунком молодечим,
Божественная із семи плеяд,
Які для обраного –
Єдиного навіки
Стоять за рядом ряд.
Прославим вірную жону,
Прославим вірную дружину,
Що береже статут сім’ї
І кожну хвилю, кожну днину,
Багато в неї добрих слів.
Не мавпу ту, що коле носа,
І соромом блистить,
Хай взута, але душа боса,
Душі немає – тільки стид.
Тих вірних жон
І подруг вічних
Овечок білих, а не чорних,
Як чоловік, Господь для них,
І як вони для нього човник.
Не стрижених під “стрій каре”,
Як рівень непокори,
А у косах
У хусточках – не простоволосих
І набожних, і в церкві
В молитвах терпких.
Що учать діточок
Любити батька, наче Бога,
І як ікону – осторогу,
І все казати –
отче наш,
Заступник наш і наш отець,
Який ти, отче, молодець.
І вмити ноги,
І запалити фіміам,
І накормить з дороги,
І на стіл подати,
І покласти спати.
Святії жіночки – світлиці,
І чорноброві й молодиці,
Любіть своїх чоловіків,
Як Бог – Отець велів.
