Гріджин Роман. Талаканка.

ця сторінка призначена талаканській вимові, що є винаходом автора

сторінка знахлдиться в розробці

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Епіграф.

Епіграф

Матерям–войовницям УПА

посвячую.

Зомлілі
руки над селом,
над жита ланом
і за госпо́дарським столом,
і в чистім полі рано,
як ненароджене дитя,
співає тихий смуток,
шука небога вороття
до давніх літ забутих,
мов первоцвіт,
сія зоря в пустелі,
неначе талий лід,
сама журба в пустій оселі.
Як неймовірная печаль,
як старості надтріснутая сталь,
як джерело цілюще,
як дзвін осінній всюдисущий,
уже забулись постріли гармат,
і кров на плечах рідна,
і не приходить більше кат,
і син покинув матір бідну.
Зачинене вікно
і темні двері,
і лиш Господь
в куточку на папері.
Усе забулось,
муки й біль,
які відда́ла,
і темні ночі,
що з переляку недоспала.
Чому так тяжко, сумно
і лиш одна
бринить печальная струна.
Гурти присяжників у кучмах
гуляють навкруги,
неначе друзі стали вороги,
і віє вітер у серцях,
а в о́чах вірних бродить страх.
Всі приютилися разом
в старечих теплих грудях,
прикривши тризубом зірки
і знаки чорнії з орлом,
нечесно – чесну матір судять.

Вставайте матері Вкраїни,
країни-Матері герої,
вставайте, матері, до зброї
за рідну Неньку,
поки колотиться серденько,
до зброї, милії.
Загинуть – так у бою,
не від знущання бюрократів,
а в строю,
сестриці-матері ...
і браття.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Послання до левіїв.

Послання до левіїв

Хвала Ісламу
і хвала Саддаму,
хвала Аллаху
і хвала Корану.
Вже демократ
стоїть у врат,
стоїть, як гріх,
як демон грат
із філософією демоноомани,
стоїть, як привид, і не мре,
бо як мара по смерті стане
і як мара по смерті йде,
як дивна figlia tirana1.
Хвала Ісусу
і хвала Єгові.
Вже час вмирать,
а ми ще не готові,
восславим що не-будь,
поплачемось в куточку
і пожаліємо себе,
сльозу мужську
сховавши у платочку,
у болю не доламаних ребер
і втішимося думкою дурною,
шукаючи розраду у горі́лчаному лою.
О, Боже! Що з нами сталося тепер?
Хвала Тарасу Григоренку2!
Ходім учитися читать
святий Кобзар,
щоб стали схожі
на святих татар,
щоб взяли зброю
і на московську “батьківщину”
рушили ордою Золотою3,
беручи кров, немов данину
і як нектар.
Але спочатку
зірве́мо тризуб із чола,
із рукава, із пліч пагона
убивць і злодіїв,
що Україна стогне.
Хвала вогню!
Ми правовірні християни
і Бог наш Саваот...
із нами
під прапор жовто-синій
і чорно-малино́вий стане,
освятим дерзкість у церквах,
або під чистим небом
і станем у войовничєє стреме́но,
і нашу рідну
святую святість
від сорому спасемо,
і заповіді Божі
візьме́мо на скрижаль,
і стане чистим серце наше,
немов кришталь.
І в славі цій нам добре буде
від ратних діл спочити,
аніж в безслав’ї,
в рабстві й блуді,
немов повія, жити.
Хоч не поет я,
та піднімаю голос
до закланих спаплю́жених сердець,
як навесні
стрімкий і свіжий колос,
як до дітей
самітній батько і отець.

КОМЕНТАР

1. Дочка тиранії (італ.); 2. Т .Г. Шевченко. Григоренко – прізвище батька, полковника козацького війська. 3. Згадується Коліївщина.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Смерть бога № 290498 - 230105

Смерть бога № 290498 - 230105

Учіте, діти, руську мову,
вам жити знову у багні,
ми віддаєм вас в рабство знову
у хижі лаби вогняні,
червоношкірі президенти
шукають диких постаментів,
готують Україні смертний трон,
мов електричне крісло
із електричною короною
держави – нації освя́чений кордон.
Останній час прийшов до страти:
губитель матері і тата
вже серп заніс над головою,
могили снігом занесе
і прийде демон із звіздою,
вже близько день останній цей.
Готуйте швидше рискалі
копати ями на могилах,
як хмара чорна і огидна
ідуть убивці-москалі.
Готуйте дзвони і стрічки
і похороннії свічки,
вас хоронити будуть в піст,
російська равві прочитає акафіст,
і на цвинта́рнім хорі
вас кинуть мовчки
люди хворі.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". З’ойк

З’ойк

Піднімаймося,
люде, на то́локу,
де святи́ли ножі гайдамаки,
де до са́мої старості з молоду
відбатрачують змучені матері.
Повиходьмо на нивоньку чорную,
де панують грабіжники-жовніри,
де державні чини, наче жорнова,
витискають наш піт, нашу кровоньку.
Уже дітоньки наші маленькії
умирають від лютого голоду,
а бабусі старенькі і неньки
замерзають від холоду.
Ще живий, хто з козацького роду,
визволяти ходіть Батьківщину
від московського вражого плоду,
москалів розіп'ять на хрестині.

Гріджин Роман. Книга "Різдво".Три сотні.

Три сотні

Три сотні друзів назбиралось
і б’ють за те,
що проситься до хати сирота,
а то останнє заберуть,
нероби в землю закують,
чи стане осінь золота.
Де той батіг,
де ті нунчаки,
щоб стать до драки
і побідить, перемогти
у захваті атаки?

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Рейтинг.

"...внуків син Світлослав, нащадок Гатила, так говорив він до своїх кіннотників: Друзі мої, беру меч на брата свого, він забув для чого прийшли ми у ці краї, що кістками усіяне поле землеробське. Іще шлях вільний, ідіть по домівках, доки можливо, я ж із Сонцем-Ярилом...

Іду на ви..."

(цитата.вільна інтерпретація автора)


Рейтинг

Влада
за Ющенка –
то чиста зрада,
влада за Ющенка –
то є неправда.
По ноча́х вривається в намети
і готова люд простий у порох стерти.
А під Києвом автобуси стоять,
вже готова проти президента влади рать.
Благословляє мати сина у дорогу,
й жінка чоловіка випускає з хати,
мов на війну ідуть
із владою до перемоги,
за владу президента воювати.

Темна ніч.
Найманці прийшли під варту
з ломиками за грудьми
малювать містечка карту,
незахищене дорослими дітьми.



Ніч з 21 на 22 січня 2005 року.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Остання сотня

Остання сотня

(вірш змінений автором 06 серпня 2009 р.)

Побили.
Погнали всіх −
та сотня залишилась.
Невдача – це не успіх,
із нами Україна (1) мила,
стояти будем до кінця.
Невже прийдеться нам загинуть?
В руці розп’ятій іржавий цвях,
і лазер дивиться у спину.
Уже готують замах москалі,
Як в танку, їдуть в мерседесі,
проказа української землі
і блуд блукає в пресі.
Остання сотня –
не здамося.
Один в нас Президент,
одна із ним емоція.
Ми заблоковані – блокада
у Свято - Києві,
Святого Хрещатограда.
Завозять в ліс бійці спецназу,
мордують там людей,
щоб вирішить усі проблеми зразу,
убити волелюбнії ідеї,
не допустить на свято, на Майдан,
розбити вщент пропрезидентський стан.
Відгородилися щитами,
та Україна з нами.
Остання сотня таки достояла
і зберегла суверенітет
та Помаранчева держава.

23. 01. 05 р. Вечір, повстанський табір Української Помаранчевої Республіки

коментар: (1) в оригіналі Юля

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Мізеркордія - малий меч.

Мізеркордія – малий меч

"Тепер же хто має калитку, нехай візьме так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч...".
Євангеліє від Луки (22.35—36)


Сьогодні мир,
сьогодні ти прийшов,
у дім мій увійшов,
останній хліб забрав,
який іще знайшов,
а завтра йде війна,
я завтра в тебе
все візьму сповна,
і ти сьогодні втішений уловом,
бо з бідняка є здобич ле́гка,
а завтра поперхнешся моїм словом,
у паніці тікатимеш,
побачивши мене здале́ка.
Сьогодні ти забрав
усі мої труди,
я завтра заберу
усе, що матимеш ще ти,
і ти мене сьогодні грабував,
мені на помсту завтра час настав,
сьогодні ти мене шукав,
сьогодні ти мене знайшов,
а завтра я тебе знайду,
куди б ти не пішов,
бо я шукатиму ретельно,
я стану карою пекельною.
Сьогодні мир,
і ти мене грабуєш,
як завтра я тобі помщусь −
ти навіть не почуєш.

Гріджин Роман. Книга "Різдво" ...батьку – вчителю мій...

Батьку – вчителю мій,
ти навчив мене надій,
і навчив ти, як кохати
Українку – землю-мати,
як терпіти й дорожити
і як правді вік служити,
і як світлими ночами
зорі всі порахувати,
як лягти і рано встати
й написати на письмі,
що приснилося у сні.

Вчителю – батьку мій,
ти позвав мене до мрій,
про надію й про любов
кликав знов мене і знов
наздогнати час умить,
поки серце ще горить,
промінь сонячний спіймати
й принести його до хати,
наче найцінніший дар,
промінь сонячний сховати
й пити сонце, мов нектар.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Дві вставки містичної поезії

Дві вставки містичної поезії

1.

Блукає-блудить пекло,
і дивиться на Господа творіння
крізь людські душі,
і бродить серед людей запе́кло,
чекаючи людського тління.
Душа – як двері, як те вікно,
з обох боків стоять там стражі,
стоять давно,
немов боввани в Ермітажі.
Куди ж підеш ти, чоловіче,
куди ж ти звеш мене
покинуть світ навічно,
кого у небо випускаєш? –
Не думаю, що ти не знаєш.

2.

Я віхи ставлю
і означую кордони,
і прово́джу скрізь межу,
і словом своїм тихим
я вкажу́
на того, хто носитиме корону,
хто свою, а хто чужу.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Султанка.

Султанка

Сеньйори й сеньйорати
і вже не сеньйорята,
дозвольте звернутися до вас
як до Спартака звернувся Красс,
як брат звертається до брата.

Була́ країна – вже не буде,
молочні ріки плинули
і серед калачів
звисав кисільний сту́день,
і день кінчався вечорами синіми.

Печерські Лаври
не даром миром розлились,
патриція вернулася додому
і, перемігши плебейську втому,
плебеям принесла старечу млість.

І я вас осоромлю,
як Нестор-письмописець,
іскристу краплю зроню
на вістря пера-списа.

Пан Зінові́й ділив вас на десятки,
великий був кравець,
зробив великий крій,
та трутнів рій
не з ним летів,
а обліпив російську матку.

Ось пісня Даниїла, −
зі мною угри кривоокі,
і дикий степ і голі крижі
гарцюють різво на всі боки,
і Візантії орел хижий,
зі мною даки волохаті,
зі мною син мій Лев,
зі мною гвардія Карпат.

Побитий батько
корону на таці дарував,
як рівний до рівні
в забутій і гірській війні.

Побитий вчетверо,
хрестом четвертував
і похвали піючи голосні.

Сусіди добрі по державі,
охаменіться і нео́каменіться,
як неофіти за благе моліться
у кам’яни́х печерах і коморах,
зніміть із себе ворох
і жаб’ячу луску.

Послухаємо
Настиного чоловіка Сулаймана,
султанші славного султана,
султана-яничара,
якому, як свині гусак,
наш українець – не козак
і наш козак йому не пара.

Співає муедзин на мінареті
і Божу милість роздає,
співають пісню півні треті,
фелах із Господом встає.

Настусю, Настю,
скажи, для чого
ти чарувала кровожерливі війська
і пан султан для тебе замінив дорогу,
простая дівчино сільська.

Якую Україну хоронила,
якую Україну берегла,
країну-землю, де могила
святої правди і добра,
і подивися на плоди, які лишила.

Якби ти знала,
якби ти встала,
сама би взяла ятаган
і порубала,
як научив тебе тиран.

Книга "Різдво". Пропис.

ПРОПИС

Народ – це ланц,
і кожен кільчик
тримає рівновагу.
Держава, це не станція,
не стільчик,
не місце для розваги.
Ти кожну клітину
пошануй,
і лиш тоді невпинну
силу ти почуєш,
вклони́ся кожному старцю́,
немов отцю,
і вкло́ниться народ тобі,
і радість буде в будь-якій біді.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". ..вставайте раті...

Вставайте, раті,
за Україну воювати,
вставайте, праведнії сили,
за Україну воювати милу,
і піднімайтеся, повстаньте,
могутнім спасом
для України станьте.
Ви – українці й українки,
не посоромте гідність,
на сполох бийте дзвінко

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Псалом.

Псалом

Весна. Весняне тепло.
Природа у країнах вже проснулась,
Як молодиця вранці –
потягнулась.
Потягується млосно в ліжку
і загадково усміхається, і ніжно,
і розминає в сні затерплі стегна,
пахучая, як Мать-Рожениця товстенная,
і згадує минуле літо,
яке за зимню ніч забула,
пускає коромислами веселки полетіти через небо –
туди, де бу́ла.
Ще тане сніг,
а листя вже зелене,
вже пада літній теплий дощ
та й сніг останній
в дупло старого клена.
Останній сніг ховається в лісах,
під пріле листя залізає,
і жайворонок ще не співає,
а квіти вже цвітуть,
хоч трошки замерзають,
і юні діти воювати йдуть.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Мамай.

Мамай

Усяке бу́ло.
Бу́ла і атомна війна колись,
і колихалось море, –
і земля злились,
жінки привласнили ковток із вуха
й коралі для молитви у ченців,
а чоловік жіночий перстень
взяв на руку,
як символ вдів,
а молодиці на стрічки́
казали вінере,і тикали у зорі,
і замовляли на свічки,
і клялись богу моря.
Ще до Хреста
козацтво якось збунтувалось.
Мамай повів війну на Русь,
на ту, яка Московією стала,
і мир порушила в козацькім крузі,
і на кургані була рада
у сиву давнину,
серед клобуків чорних
були зради,
що Чорна Русь принесла не одну,
тепер нема Мамая
і лиш Московія лишилась злая.
Чужії люди-блудократи
з безсовісним обличчям у воріт
вмістились у парламенти і ради
зміїне кубло і зміїний рід.
Гебрей вклонився вже “рофт фані”,
а гуни залишили хрест у Ватикані,
принесений на списі
Мамаєм бритоголовим й лисим.
Вже зникло українське плем’я,
по нації поставимо ще хрест,
хоча душа болить
і ностальгія
вимовляє свій протест,
і пам’ять ще живе про славу,
та вже, зухвалий відчайдушний перст
показує на осоромлену
у муках ненароджену державу.

Гріджин Роман. Книга "Різдво". Nil medium est.

Оманені і обкрадені,
подайте один одному руку,
підставте дружнє плече.
Зійдіться громадами,
дружніми радами
у чесну круговую поруку,
і правда хай від вас не втече.
Зґвалтовані псевдо державою
і бандою шахраїв,
будуйтесь козацькою лавою
супроти багатіїв.
Нас хочуть зробити рабами,
втоптати в болото і бруд
та Бог справедливості з нами,
Він поруч – у серці, він тут.
Невірні антихристи встали,
заполонили увесь небокрай,
хто вірить у Бога стало,
на битву з невірним вставай!
Єднайтеся люди разом
до праці і до боротьби,
і знімемо з себе проказу
невігластва і журби.


Коментар:
1. лат. Середини немає або третього не дано

Гріджин Роман. Книга "Різдво" Батьків-Щино.

Батьків-Щино,
мого батька любий край,
як недоторкана дівчина,
як мій батьківський
і материнський рай.

Батьків-Щино,
де твої Муж-Чини,
що принесуть тобі уста
і руку цілувати будуть,
такую юную красу,
і заплетуть тобі косу
і не осудять.

Вкраїна спить,
їй сняться сни
і сниться їй щаслива мить,
їй сняться лицарі-герої
Вкраїни слави золотої,
герої миру і війни,
чудесні материнські сни.

Книга "Різдво". Апокаліпсис.

Апокаліпсис

Земля родить сіль,
земля родить ниву,
вродить земля горе,
вродить земля диво.
Став москаль із військом
над саму Вкраїну,
пролітають низько
бронедомовини,
народжала мати
дитину в колиску,
мусить дитя стати
воїном у війську,
ще три рази сонце
обійде навколо,
чорне буде диво,
скоро, дуже скоро.
Зійдуться дві купи
смерть собі шукати,
а простії люди
повтікають з хати,
повтікають в гори
у печери й діри,
повиходять в море
за правдиву віру.


Майдан. 25. 01. 05 р. 12.00

Книга "Різдво". Докір.

Докір

Україно, чи ти мала,
чи батька й чоловіка,
чи подала́ в “развод”,
і серце в церкві
жалібно курлика,
мов чайка скиглить,
мов ворон на могилі,
мов при смерті в атаку йде
останній взвод.
Країно-Україно,
люба жінко,
люба мати і лю́бая сестра,
колись співала голосно і дзвінко,
тепер бурмочеш, мов стара.
Було розкрите небо над тобою,
там янголи стояли у ряда́х
в побожності – великою юрбою,
а в тебе не лишився
навіть божий страх.
Невже майбутнє наше прогуляла? –
У ніч ходила по бала́х,
дітей осиротила –
надвір повиганяла,
батьків дітей повиганяла по світах.
Чужі царі тебе в тюрмі тримали,
ми визволили тебе навіки,
чому бажання наші
привидами стали,
як привидами стали козаки?
Чому ведеш ти нас
і знов на страту,
і голову схиляєш,
і падаєш у ноги
супостату,
і розпинаєш,
і в жертву віддаєш,
і болем краєш,
московськую отруту п’єш?
Країно-Україно,
ти святая,
посіла тебе доля злая,
іди на сповідь
й схаменись,
і помолись
за байстрюків,
і за загиблих помолись,
щоб смерті дух
не прилетів.

Майдан.Помаранчева Республіка. 25. 01. 05 р. 12.00

Книга "Різдво"...пишу усе, що бачу...

Пишу усе, що бачу,
все, що спостерігаю,
душевні сили трачу
для тих пісень, які співаю.
Народилась революція
і родилася держава,
народилась нація,
українська слава.
Народ Майдану
повстав проти навали,
та та навала проти народу теж повстала,
титани б’ються,
ділять пироги.
Кайдани України рвуться
і застрягають у багнюці ноги.
Та їм нас не купить,
бо ми не продаємось,
народний зойк,
як грім, звучить.
Єднаймося, і разом відіб’є́мось.




Майдан 25.01. 05. 12.00

Гріджин Роман. Рабство українців.

Тут буде розміщена стаття про те, що існуюча система влади і уряду, також усі державні установи проводять акцію уярмленя української нації, перетворення українців в рабів і дальшої ліквідації їх, як етносу. Головною методою для досягнення своєї цілі, маріонеткової структури адміністрації України є позбавлення українців засобів для існування. В даний час аборигени українці опинились в становищі, на порядок нищому від становища раба Римської Імперії. Замість того, щоб повернути збереження українців в державну скарбницю, куди вони відкладались у вигляді податків і звідки були привласнені, держава надалі вичавлює з українців при допомозі різних технологій цін і інших. Що має привести до деградації українського етносу і розчинення його в російському середовищі

Книга "Різдво". Kodex der Ehre

Das gedicht aus dem Teil (нім.)


Kodex der Ehre

Der Mann ist jeder, der das Worf freu ist!
Der Mann ist jeder, der das Leber schafzf
W jeden Tag
Und jades Mal und wieder
Die Mannerfreundschaft schatzf
Wer optert in name der ehre
Seinem wert und seinem wohl
Wer ist dem Freund freu, so wie Bruder
und im festen, unbeweglichen Kreis
messf er die Freundschaft in Karafen

Книга "Різдво". Калі Юга.

Калі-Юга

У п’ятницю сотво́рений нащадок,
у п’ятницю створив нащадок зраду,
а в суботу Господь закінчив всю роботу
і сів спочити,
і спочив,
і вигнав з хати,
хоч перед тим благословив.
Літа летіли за літами,
віки змінялися віками,
Адам наплодив байстрюків,
хоч Хава не гуляла вже ночами,
Пекельний Змій не раз
до діви першої забрів,
ось звідки Русь почалася оковита.
Від Ноя син, зібравши па́синків і малюків,
усю родину, жидом не добиту,
забрів у хащі і осів,
і тихо б, мирно собі жив,
коли б не захотілося йому у білім світі панувати.
По-навигадував ракети і гармати,
і ну, податки вичавлять,
і встала була рать на рать
карать невинних,
немічних карать.
Пішла різня, брат різав брата,
сноха кидалася під свата,
церковники святими нареклись,
і стали жити так, як не було колись.
Остання ера вже минає,
осиротілий люд усе надіється й страждає,
розгул гріха, омана й блуд,
вже не чекають Страшний суд.
Спустився Хроносу кордон,
зійшов з небес Армагедон,
і впала лицемірная корона
під стягом Гетьмана коронного.
Святі війська, святеє воїнство
не піше, але конне,
з мечем-вогнем,
і матушка-земля застогне,
і град вогню посиплеться в тонах.
Ставайте на коліна і взивайте,
немов спасіння,
святої Божої війни,
всепереможного Армагедону.
І будуть муки любодіям,
убивцям, зло́діям, повіям.
На тихе місто, наче сон,
Зійде у сонмі,
у сяянні зійде Армагедон.
Спасенний буде той, хто стогне,
і раб, що кайданами дзвонить,
солодким стане піт солоний,
і гільйотина зтне главу
новоспече́ного Наполеона.
Нероби, ледарі, хапуги
чужії гроші загребли,
в на`їдках ломляться у вас столи,
з чужої праці і біди,
й наруги –
та ось ...
В оточенні ікон
почався смерті танець –
Армагедон –
і пізно стане бить поклони
об Землю змучену і сонну.

Ревізія свідомості. Вчення поміркованого розуму. Канон.

ВЧЕННЯ ПОМІРКОВАНОГО РОЗУМУ

Канон, або роздуми на тему причини закону
(містична поема )

“Багато людей порочних і я терплю зневагу,
як слон в битві – стрілу пущену з лука”.
(The Dhammapada)

“А всім нам вкупі на землі
єдиномисліє подай ...”
(Т.Г. Шевченко “Зло начинаючих спини”)

Царевич, цар,
Іосафат,
Пізнав ціну ти райських врат,
із миром мир приніс у світ
за мільйони царських літ.
О, Гаутама1 –
вода із вічності фонтана
окроплювала мудрості чоло,
де все було –
добро і зло,
і розуміння істини ...
Як син і батько
одиноким сонмом
приходиш в легіонах
із материнства лона,
довго чеканий і бажа́ний слід,
земнеє золото, земні утіхи
кидаєш в прах
і радуєшся сміху.
Владика кожен, кожен цар,
султан арабський і gospodari2,
державець синагоги –
співець молитви у мечеті строгій,
усяк у твоїх стін віддав тобі уклін.
Для папи Риму й Ватикану
річ' твоя є річ пізна́на3,
хвала тобі, ти провідник4
в чотири символи проник,
відкривши погляд вдалечінь,
пізнавши силу тління,
зовеш до насолоди
безкраї покоління.
Ти преподобний, ти Гаруда5,
знавець небесного й земного чуда,
і сонця коло6, і вогняне́ світило7,
ти ложе біля столу,
ти життєдайна сила,
я зву людей до тебе в учні,
прийдіть до Гаутами,
люди змучені,
він ваш – і ви його держава,
він ваша Слава.

1.

Щасливий той, хто праведний,
і щастя – тінь його,
і щастя – це не марево,
він, як раджа на троні,
завжди готові його коні.

Є ненависть,
але вона – Fata morgana,
душа завжди від неї п’яна,
це камінь спотикання,
це поріг,
це двері замкнені до всіх доріг
від ненависті – ненависть не зникне,
аж поки ...
до покою звикне.

Хто насолоду стереже,
чи пак – розваги,
не буде вже шукать він порятунку
для свого шлунку,
і від згаги.

Як необ’їжджена Мара,
лінивий, наче кіт,
чекає його Смерть стара
біля смертей воріт.

В обох світах він мічений тавром,
в обох світах бідує і страждає,
неначе птах з підрізаним крилом,
що на крилі вмирає.

Злочинець –
що Писанню вчить,
тамуючи лукавство,
гріхи лишаючи на мить,
шукає свою паству.

2.

Нероздумливість –
коротший шлях до знищення і муки,
пустому для серйозності
потрібна твердість і наука,
мудрець не гине,
мудрець в безсмерті
до радості і щастя лине.
Пустий – це несвідомий,
його стезя – розлад і втома
і виходу нема на Божий світ,
він не горить – він тліє,
немов нездатний гніт.

3.

Отак, як батько
годує дитя хлібом,
як учить шанувати піст,
так у думках своїх не схибіть,
очистіть і облагородьте вашу мисль,
кохайте думку – сокотіте,
бо думка – це цілющі квіти,
це аква-віта небуття,
це квінтесенція життя,
це до безсмертя шлях,
це Боже таїнство велике,
це перемоги стяг.

4.

Людці – що не особи,
красу шукають не у со́бі;
метелики і квіти –
ті гинуть,
бо гарні тільки зверху,
нутро у них гниле,
як напій вина те́рпкого,
хоч добре – але зле.

Учителів учіть,
що по́милки шукають,
хай вік і мить про сво́ї хиби пам’ятають,
і щоб підняти палець догори,
чи опустить додолу,
нехай уміють сотворить
й оцінять свою долю.

Винний винному не суд,
знавець – апостол,
а не блуд.

Слово, роджене без діла,
плодоносити не буде,
як нема життя без тіла,
як гостинець йде в нікуди.

Даний строк в короткім часі −
жити часу зовсім мало,
лежебоки хитрі й ласі
Яму звуть завжди зухвало.

Кожна справа і початок
на тере́зах відізветься,
треба вірити і знати,
звітувати й нам прийде́ться.

Буває так –
світ неправий,
і ти один не винен,
як перл на дні морськім,
або сувій на полотні в картині.

5.

Якщо не зна́йдеш
кращого за себе,
то будь на самоті,
сягнувши помислами неба,
яке покинув
і від якого втік.
Іди шукать мудрішого, як ти,
від нерозумних утікай,
у темноту світи.

Нездара, що не пізнав себе,
не є мудрець,
бо при́йняв похвалу,
як буйний бик стрілу,

а дурень, коли знає, що дурний,
уже!, розумний і великий,
і в мудрості
не є сліпий і дикий.

Простак живе із генієм душі постійно,
та мудрим не стає,
коли твердить своє
і свого держиться надійно,
він вже покійник,
хоча живим ще є.

Глупець – для себе ворог
і пожинає плід
лихих недобрих діл,
і сам собі приносить горе,
приносить горе й біль.

Омріяну задуману подію
боготворить, як мід,
з’явившися на власну шию
осячим вуликом для бід.

Знайшовши знання неборака,
руйнує благий жеребок,
стає червонішим від рака,
законів всесвітніх тамуючи крок.

Не зразу недоля до горя приходить,
крадеться, як тать,
серед ночі у двір,
під вікнами бродить і бродить,
немов недописаний майстером твір.

6.

Мудрість – рідкість на землі,
мудрість – чудо із чудес,
мудрість – золото з залізом,
мудрість – явище небес!

Дурень тебе не посварить,
слухай, то́го хто сварив,
лиш не йди за тим, хто вдарить,
хоч би і за правду бив.

Спом’янімо Соломона,
клав він істину до серця
добра вона, чи солона,
деколи пекучіш перцю.

Відійди від друзів хитрих,
відійди від друзів злих,
їх лишивши, ноги витри,
і сховайся,
поки гомін їх не стих.

Вчить монах маленьких діток,
і зимою вчить, і літом,
а пастух пасе худобу.
Всякий діло своє робить

Лиш мудрець себе тамує
і тамує, і змиряє,
бо свою він мудрість чує,
а Велику Мудрість Знає.

7.

В танцях меломани тануть,
стогнуть в оргіях симфоній,
мудреці співать не стануть
під причуди саксофона.
Почуттєві насолоди,
гордість й пиху,
і бажання, і розпуку
заміняє думка тиха
і молитви тихі звуки.

8.

Самоцвітом перл яскравих
променіє наша мова,
та для щастя і для слави
досить вірних два-три слова.
Не потрібно марнослів’я,
досить чесних кілька слів,
бо давно усім відомо –
точність – право королів.

9.

Суспільство і цивілізація
існують, наче зло наміреная секта,
вже не тлумачить себе монстром нація,
держава вже не мрячить,
наче демон пекла.

Ось – заповітів заповіт,
ось – правило із правил,
і з тих часів, коли з’явився світ,
як між птахами пава.

Не витвори насилля,
не витвори ганьби,
себе від тебе захистить не в силі я,
бо час мій – час журби.

Христові діти − ви погани,
на лой міняєте Покрову,
на літ веселки ви оману
кладете родичу по крову.

Життя живете, наче мухи,
та смерть чекає вас усюди.
В кінці-кінців, чи стане духу
від власної позбавитись облуди.

Конфуцій – три надійні сили,
як Фенікс, з попелу постали,
як ключ, який носили
і добре знали.

Безвинний безмір у людині,
не боячись плюєте в душу,
плюєте в серце, люди-свині,
і лиш втиратись тепер мушу.

Вертає зло у більшій хвилі,
неначе мікробрахмаастра,
спішіть шукати мою милість,
якщо ще совість не погасла.

10.

Не убий! Не убий душі живої,
не губи душі малої,
хай твоя велика буде,
всім Господь дав дар спокою,
всі живуть хай всюди.
Не вбивай – бо життя є квіти,
бо ми теж з тобою
малі Божі діти.

Не вбивай !
Не ти іскру надихнув у плоть,
“нур дакік” вдихнув із висока,
чи краплину хоть.

Ось кажеться казка
і мудрість народна,
глаголить незрозумілі критерії,
не чує їх спрагла еліта й голодна,
неписаний сенс на папері.

Хто щастя шукає для себе
й для других нещастя кує,
тому смерть не в радість
і радості смерть не дає.

11.

Старість −
життя минуло і життя нема,
і старість молодість зміняє в караулі,
і вже руйнується душі тюрма,
лице скривилось у маленьку дулю.

Лишився лиш старечий смрад,
все тіло понапухало
і докупи збилось,
немає сили і виступає піт, як град,
і тухне тіло, в якому життя билось.

Хвороби, хворості, болячки −
усе чигає навкруги, аж лячно.
Це ніч, це смерклість, це кінець,
це безвір’я, це наслідок гріхів.

Спішіть но жити,
поки останнє надвечір’я
не опустило в ваш поганий хлів
останнього життя сузір’я.

Біда, як не дожене,
то почекає,
біда приходить в дім пустий
і лиш гріхи карає.

Незгода – це оцінка
і іспитів проблема,
твоя же доля – добра жінка
і знак твого тотему.

Якщо ступила криза
у власні володіння,
нехай вбирає ризи
уся твоя надія
і починає чистить зуби,
і віником мести,
і віник кризу згубить.
Візьми у руки віник,
неначе життя стиль.

шукайте горе в со́бі.
Ставайте на покуту,
бо вся біда у злобі,
у вашій злобі,
і в вас самих закута.

12.

Буває рідкість у віках,
існує рідкість у просто́рах,
у миті світлих днях,
у довгих і миттєвих спорах,
неначе діамант серед руди,
серед піску – метал рудий,
як вогник серед темені,
як книга недописаная племені,
народжується він не скрізь,
благословенний рід його,
дарують часто йому злість
і розпинають на Голгофі.


Коментар

1. тобто, Будда (Будха). Першохристиянська церква зараховувала його до сонму святих. Досконало про це згадується в “Римських мартирологах”. 2. Молдовський володар, який силою зброї досяг незалежності держави. 3. Гра слів.4. Поводир. 5. Птах, який носить бога Вішну. 6. Ведичний символ руху. 7. Ведичне джерело руху.

Ревізія серця. "Руськая общіна"

На цій сторінці буде написана стаття про те, як "Русские общины" на Україні протидіють українській нації і Українській Державі.

Гріджин Роман. Скарби і легенди.

за часів давніх, як то кажуть, коли мій прадід іще не родився, гуляла Монгольська Орда, що прийшла зі сходу. І та Орда гуляла українськими степами. Так гуляла, що й до цього часу українці косоокими народжуються. Дійшли тумени до ріки Дністро Та не вдалося їм форсувати вільну ріку. З боку ординців стояли гори, а за рікою розляглись плавні, які були насичені козацькими вартами.Одного разу, їхали козаки з добрим порохом для гармат і пуків через одне село і зайшли до однієї господи, можливо що коней напоїти, про це не знаю. А на подвір'ї був маленький хлопчик, може років семи, або десяти. Хлопчик мав такого дитячого лука і ціляв по листю. Поки козаки відпочивали, їхній старший помітив, що у хлопчини досить мітке око. Тоді став він перевіряти юнака на міткість і куди не забажає, туди хлопець влучить. А тоді такі важкі часи були, що й жінки і молодиці пішли на війну. І хлопчина був на господарстві лише із своєю бабусею. Тоді взяли козаки малого хлопчину і пішли з ним на козацьку луку і в плавні, до самої річки Дністро.
Серед них був такий козак на псевдо Нижній Микулич, він мав може один з найкращих сагайдаків і стріли, які змащував труткою з кореню смердюхи, це така рослина, ну майже як кураре, наукову назву не знаю. На другому березі, монголи, чи татари, чи ще які, трасця їхню матері ковіньку, слухали промову їхнього старшого командира, який був улюбленим сином самого Бату-хана. Той же заліз на якусь холеру, схожу на теперішні трибуни і щось до них шваркотів, ординці у відповідь люлюкали і підвивали. Нижній Микулич вклав отруєну стрілу і натягнув свого знаменитого сагайдака, а тоді й каже до Петрика, так звали хлопця: «Націльтесь мені, друже, у того кацабака, що стоїть на горі, вище всіх, постійно скакає і щось викрикує» Коли Петрик націлився, тоді Нижній Микулич і стрілив, і пробив голову наскрізь, найстаршому і улюбленому сину Бату-хана. Ось і лишилося вороже військо без голови, і не стали вони вертатись в Орду, бо усі знайшли би там свою смерть, за те що не уберегли таку цінну особу. І не стали вони форсувати Дністро.
І козаки були на цьому березі, а "матері ковінька", на тому. А тепер починається таємна частина розповіді, про яку взнали набагато пізніше. Почали ці татари робити набіги за коштовностями і дорогоцінними металами, так що і в саму Італію ходили. І звозили вони усе в одну велику печеру. Одного разу вивели вони двох італійців, що працювали у цій печері, для якоїсь роботи до річки. Обидва італійці вибрали мить і пірнають у воду. Один з них загинув, вражений монгольською стрілою, а другий утік, на Батьківщині він пірнав за перлами і був спртним плавцем. Він намалював карту, як знайти цю печеру і написав, що скарбів там по самі кісточки (або котики). Через багато років, ця мапа попадає до рук місцевого пана, що тримав у тому селі фільварок. Але тих дубів, що були як координати, уже не було. Найняв пан людей і пробував копати, але помилився у своїх розрахунках і нічого не знайшов. Я знаю ту гору, вона надто велика.
Один мій знайомий доктор геологорозвідувальних наук (назву його А.М.) придумав і зробив відкриття, як в радіусі сто кілометрів, знати на якій глибині знаходиться який мінерал. Але я вирішив поки йому не довірятись, бо це тільки вам я кажу, що це легенда.

Гріджин Роман. Ревізія серця. Бузулук.

Тут буде розміщена стаття про те, як стали героями України особи, які спричиняли тортури українським дітям в російських концтаборах. Стаття знаходиться в стані редагування.

Гріджин Роман. Ревізія серця ...здохни москалю...

Є на Франківщині поле. Стояло там колись село. І пішло на те село руське військо в штикову атаку. Українська земля покрилася кров'ю українською, думали люди, що не висхне вона ніколи. Але, коли стали ховати, змішалася кров з землею. Тепер там цвітуть дикі маки польові.
Цей вірш коментарю не потребує, але один коментар я усе ж висвічу. Десь в середині 70-х, мені сталася нагода бачити деякі архівні документи Івано-Франківського державного архіву. Одна строка врізалась в мою пам'ять на усе життя. Там говорилось про те, що з часів 1-ї Світової війни і до ліквідації російськими окупантами визвольного руху УПА, це середина – кінець 60-х років минулого століття, росіянами і москалями (ті, хто зрікся своєї нації і став служити Москві) було знищено від 50 до 70 мільйонів українців. Точну цифру встановити реально неможливо. Нищення українців проводилось найжорстокішими способами і методами, які тільки спроможний видумати людський розум. Питання, чи це був людський розум…
* * *
Здохни москалю, здохни
Кров’ю полита наша земля
Здохни москалю, здохни
Кров’ю полита кожна рілля

Здохни

Вже перестаньмо ділитися
І розсипатися,
Вже перестаньмо сваритися
І не знатися

Ворог прийшов,
Ворог хоче нашої смерті,
Ворог панує над нами знову,
Ми в рабстві московському сперті.

Кров’ю полита наша земля,
Кров’ю полита кожна рілля,
Здохни москалю

Здохни москалю-
Здохни

Гріджин Роман. Ревізія серця. Романкова квітка.

РОМАНКОВА КВІТКА

Квіточко романко,
Ти проснулась ранком,
Ти проснулась з сонцем,
Україна стогне,
Квітко партизан

Квіточко романко,
Під тобою хлопці ,
Хлопці українці,
Мертвим сном спокійно сплять,
Топчуть тебе руські,
Топчуть тебе вбивці – хлопці сплять

Квіточко романко,
Ти проснулась ранком,
Кровію залита вся земля

Ти проснулась ранком,
Наче білий вогник,
Ти гориш здалля

Ревізія совісті. Священники. Славословіє.

СВЯЩЕННИКИ

“Господи, Ісусе Христе,
розчини вухи і оки серця мого,
аби я врозумів слово Твоє, волю Твою.”
(Іоан Златоуст)


Кожен християнин є священик,
і кожен хрещений в купелі
з Хрестом своїм одноіменник,
він ангел Божий
серед космічної пустелі,
кожен християнин
священством є служитель,
з землі до неба вибраний він жити,
один –
як легіон –
він вибраний народ,
просіяний в пространстві.
Господь є Бог його,
а він христова Його паства.


СЛАВОСЛОВІЄ


Як звати Бога нашого –
Отець,
Господаря людських сердець?
Як звати Господа? –
Отець.
Хто дав життя,
хто землю сотворив,
свій Дух у нашу душу влив?
Хто Пан на небі?
Хто ангелам Король?
Хто нашим Батьком зветься?
Хто сильний, а не кволий? –
То наш Отець.
Чиє ім’я святіше із святих?
Ім’я Отець у тишині лунає тихо −
Отець!
Отець!
Тримають на устах
чоловіки, що йдуть на подвиг
у незліченній верениці днях,
ті ратаї, що йшли на бій
за вільную країну.
Лунав їх клич простий:
Слава Отцю –
Батькові й Сину.
Отець!
Кричали козаки,
коли виймали шаблі у церквах.
Отець – наш Бог,
Отець – наш страх.
Хто Сином став
і людство освятив,
мій знищив гріх,
і без гріха мене зустрів,
хто терпеливий у сльозах,
хто мучиться за нас,
хто гімни нам співає в снах
і хто прощає кожен раз.
Хто триєдиний наш Творець,
яке ім’я Його із ста?
Він Батько й Син Він,
звать Його – Отець.
Отець Він – Дух,
ця істина проста.
Отець – це Господа ім’я.
Отець – так звати Бога.
Отець – і є моя сім’я,
Отець – у небеса дорога.
Це Бог наш,
звуть Його Отець,
ім’я це найцінніше,
початок нашого життя,
і нашого життя кінець,
і щось значніше більше.
І був той час,
ущент згоріла
та справжня віра православна,
освячена святим Отцем,
в його святих отцях
і нам – отцям Його посла́на.
Отець!
Горіли люди по церквах,
Де їх палив Петро Великий,
живих – не вбитих,
в утрачених містах,
мов солом’я́ні скирти,
палив живії лики.
Як вийшла Єва із Адама,
так вийшов Син із Батька,
є правда і нема омани,
як є динаміка і статика,
і кожен з нас – чоловіків
є матриця Творця
в матеріальнім тілі,
є копія, як фотографія Отця,
духовне – затверділим.
Хто найзнаме́нніша подія
в житті мойо́му? –
Це мій Отець,
що тілом народився біля дому.
Хто символ віри нашої
і ро́джений лиш раз
в Самому Собі? –
Це наш Отець
з’явився у Своїй утробі,
чий носим образ ми,
і на кого́ подібні,
з ким ми багаті,
і без ко́го бідні,
і ко́му рівні ми
по якості своїй,
а наша кількість –
пил Його,
хоч може й золотий.
Хто сенс життя і мироздання,
за ким ідем без коливання,
чиїм являємось єством,
чиєї длані служимо персто́м,
чиєї армії солдати,
хто йшов заради нас на страту
і хто повторюється в нас
і кожен день, і кожен час?
Хто є Володарем чудес,
хто вічно жив,
хто тілом вмер,
і тілом же воскрес,
хто вічно був
іще до сотворе́ння
і хто дозволив нам
носить Його імення?

Отець!

Гріджин Роман. Ревізія совісті. Треба Пеленезга.

Вірш написаний галицькою мовою, якою я розмовляв в дитинстві, адже я з Прикарпаття родом, а саме з Івано-Франківської області. Вірніше, звідти батькова родина. Стиль, в якому він написаний, я назвав «пісня-треба». Назва «Пеленезга» означає щось на зразок реінкарнації, думаю, що в це вірили давні українці. Це я почерпнув у Ігора Каганця.
Це пісня про Ісуса Христа. Його остання мить перед Переходом. Ось останні слова, з якими Він відходить у світ, який поки нам не доступний:
«Лельо, Лельо, лем Я сі останні,
Лельо, Лельо, лем Я сі останні.»
Це транскрипція слів «Елої, Елої, лама савахтані!» Я не знаю, чи Христос говорив давньою українською мовою.

Пеленезга
(пісня-треба)

Лельо, Лельо, лем Я сі останні,
Лельо, Лельо, лем Я сі останні.

Мя тіло били,
Мя розіпяли,
Мя змучили,
Мя змордували.

Я сі змирив,
Я їм простив,
Я їх навчав,
що Ти казав.

Лельо, Лельо, лем Я сі останні,
Лельо, Лельо, лем Я сі останні.

вони Ня гнали,
як сі здичіли,
Тя називали,
як ся уміли.

іду до Тебе,
бо ім не можу,
співати требу,
поким ходжу.

Лельо, Лельо, лем Я сі останні,
Лельо, Лельо, лем Я сі останні.

Мя тіло били,
Мя зкатували,
кололи терням,
Мі цвяхи пхали.

йо, Тату, Тату,
Мой Ясен Хрест
Голготі стати,
ім оскрес

Лельо, Лельо, лем Я сі останні,
Лельо, Лельо, лем Я сі кінец,
тутки стань Ми,
Мой вінец.

Гріджин Роман. Свідоциво ординця.

" І був глад великий. Вої спали на землі, як лісовий звір. Моноах виміняв у диких людей жменю дрібної риби. Моноах не був ні Джурою, ні Мислиєм, ні Виповідником, він був Вісник, тепер він наказав їсти рибу з лускою і головами. Вчора була остання перемога. Великий Бато-Болотд насамкінець став Багатуром, став конунгом. Моноах знав, що дикі люди віддали йому свої скарби. За це Бато-Болотд мав стяти усіх родичів. Щоб не втруїли його Ті-Що-Тіпаються. До Великої Війни Моноах жив у Дірі під Скелею і там Божество повідало Таємницю майбутнього:"За три цикли до щезнення Світу, Клобуки втнуть язика усім говорячим і вже ніхто не зможе вимовляти людські слова, а тільки лайку, як тварини". У п'яту ніч по двадцятій, Бато-Болотд посадив на палю Шукаючу Королеву, яка була зведеною дочкою, тепер він міг це зробити, тепер він був великим конунгом. Коли він розсікав останнього вірного Мислия, Моноаха там уже не було. Він і його сотня перейшли ріку. Тепер Моноах учить у печерах, як вирізувати скалку. Коли сповниться один Оберт, діти напишуть Велике Прокляття. Той, Що Має Пір'я, уже прилітав на своїх наметах, він тепер багаточисельний..."

(книга Імен. Ім'я Восьмого)

Перш ніж закінчити свою книгу, я хочу описати подію, якою закінчилась "Велика Помаранчева Революція". Люди повстанського табору виконали завдання, яке вони собі поставили. Вони дочекались кінця інаугурації і упевнились що більше їхня участь не потрібна. Переночувавши останню ніч у наметах, ранком вони збирались якимось чином добиратися до своїх домівок. Десь о дев'ятій ранку, з боку Майдану під'їхав бус, з якого почали давати по 30 - 40 грн. на білети на дорогу. Це сталось несподівано і було приємним, адже люди вже давно потратили свої збереження на їжу і вже довший час напівголодували. Коли люди поставали в чергу до буса, з протилежного боку миттєво були прибрані намети якимись сторонніми особами. У цей же час, бус від'їжджає геть і люди залишаються самі серед Хрещатику.

цитата

«…нас мало українців залишилось, дуже мало,
Із мільйонів, десятки, одиниці стали,
Та десь між нами ходить Ганібал,
Наш провідник, наш командир, наш генерал… »
(Неолітика. Ганібал. авт.)

Країна укрів

Чому країна укрів. Тому що так нас називають наші недруги. Просто і скорочено: укр… Це їхня форма зневаги, але ми приймаємо це. Чому я беру сміливість говорити від цілого народу українців. Тому що нас залишилось досить мало. Я хочу розповісти на цьому сайті усьому світові, а найперше українцям, хто така Україна. Адже світ нічого не знає. Усі знання про нас, так чи інакше спотворені. До того спотворені, що уже ми самі, наші нащадки, ми плутаємо і приймаємо штучні версії, нароблені десь у запічках чужинських спецслужб. Усі нас плутають з росіянами, які є московитами, або москалями, людьми які відреклись рідної нації. Я спробував не вдаватись в політологію і аналіз, а вимовлю свою розповідь в іншій площині. Мовою метамістичної поезії.

Мислеформа

Кажуть, вірніше що так ми самі говоримо, що ми, українці, від природи є слутими. Це не є правда. Моя нація, це народ воїн, народ – герой. Це нація волелюбних людей. Людей, яких знищували фізично. Десятками, сотнями, мільйонами. Як ліквідувати український дух? Всі мої земляки, всі герої і патріоти, загинули на лінії вогню. Залишились одні смиренні і мовчазливі. Як знищити смиренних? Вони будуть мовчати…

Останньою битвою за незалежність була Помаранчева республіка 2004 року, де українська нація отримала тотальну перемогу, але була брутально зраджена своїми лідерами. Можливо це була остання вирішальна битва.

Казка (українська народня)

Жив у чужій землі (федерації) русскій цар Тамвін, і захотів він стати царем Тутіним, але українці казали, не хочемо чужого царя, бо ми вільні. А було в того царя три сини: Ючик, Янік, Яцік і сестра їх Либлідь. Ну іще багато, про яких ми поки не знаємо. Головною в українській землі на той час була Верховна Рада Росії, тому Ючик став голови геть`мамом, бо збрехав, що мова буде українською, Янік не став красти молоко як його тато, а зробився Мамоном. Сестра Либлідь, на початку була першою красунею, але дуже моргала лівим оком. А Яцік мав червоні варги і пішов у масони, там його навчили казати: "Мені все одно яка мова, лішь бы чєловек был хорошим"

Кінець цієї дивної казки такий. Бийтесь українці за рідну мову, проспимо мову, програємо усе, так ніби душу дияволу продамо. Тоді вічними рабами будемо. Бо мова наша, рідна, мова нашого неба, нашої землі, наших гір, лісів і полів, нашого моря Чорного, це єдине, що іще лишилось у нас.