
ВЧЕННЯ ПОМІРКОВАНОГО РОЗУМУ
Канон, або роздуми на тему причини закону(містична поема )
“Багато людей порочних і я терплю зневагу,
як слон в битві – стрілу пущену з лука”.(The Dhammapada)
“А всім нам вкупі на землі
єдиномисліє подай ...”(Т.Г. Шевченко “Зло начинаючих спини”)
Царевич, цар,
Іосафат,
Пізнав ціну ти райських врат,
із миром мир приніс у світ
за мільйони царських літ.
О, Гаутама1 –
вода із вічності фонтана
окроплювала мудрості чоло,
де все було –
добро і зло,
і розуміння істини ...
Як син і батько
одиноким сонмом
приходиш в легіонах
із материнства лона,
довго чеканий і бажа́ний слід,
земнеє золото, земні утіхи
кидаєш в прах
і радуєшся сміху.
Владика кожен, кожен цар,
султан арабський і gospodari2,
державець синагоги –
співець молитви у мечеті строгій,
усяк у твоїх стін віддав тобі уклін.
Для папи Риму й Ватикану
річ' твоя є річ пізна́на3,
хвала тобі, ти провідник4
в чотири символи проник,
відкривши погляд вдалечінь,
пізнавши силу тління,
зовеш до насолоди
безкраї покоління.
Ти преподобний, ти Гаруда5,
знавець небесного й земного чуда,
і сонця коло6, і вогняне́ світило7,
ти ложе біля столу,
ти життєдайна сила,
я зву людей до тебе в учні,
прийдіть до Гаутами,
люди змучені,
він ваш – і ви його держава,
він ваша Слава.
1.
Щасливий той, хто праведний,
і щастя – тінь його,
і щастя – це не марево,
він, як раджа на троні,
завжди готові його коні.
Є ненависть,
але вона – Fata morgana,
душа завжди від неї п’яна,
це камінь спотикання,
це поріг,
це двері замкнені до всіх доріг
від ненависті – ненависть не зникне,
аж поки ...
до покою звикне.
Хто насолоду стереже,
чи пак – розваги,
не буде вже шукать він порятунку
для свого шлунку,
і від згаги.
Як необ’їжджена Мара,
лінивий, наче кіт,
чекає його Смерть стара
біля смертей воріт.
В обох світах він мічений тавром,
в обох світах бідує і страждає,
неначе птах з підрізаним крилом,
що на крилі вмирає.
Злочинець –
що Писанню вчить,
тамуючи лукавство,
гріхи лишаючи на мить,
шукає свою паству.
2.
Нероздумливість –
коротший шлях до знищення і муки,
пустому для серйозності
потрібна твердість і наука,
мудрець не гине,
мудрець в безсмерті
до радості і щастя лине.
Пустий – це несвідомий,
його стезя – розлад і втома
і виходу нема на Божий світ,
він не горить – він тліє,
немов нездатний гніт.
3.
Отак, як батько
годує дитя хлібом,
як учить шанувати піст,
так у думках своїх не схибіть,
очистіть і облагородьте вашу мисль,
кохайте думку – сокотіте,
бо думка – це цілющі квіти,
це аква-віта небуття,
це квінтесенція життя,
це до безсмертя шлях,
це Боже таїнство велике,
це перемоги стяг.
4.
Людці – що не особи,
красу шукають не у со́бі;
метелики і квіти –
ті гинуть,
бо гарні тільки зверху,
нутро у них гниле,
як напій вина те́рпкого,
хоч добре – але зле.
Учителів учіть,
що по́милки шукають,
хай вік і мить про сво́ї хиби пам’ятають,
і щоб підняти палець догори,
чи опустить додолу,
нехай уміють сотворить
й оцінять свою долю.
Винний винному не суд,
знавець – апостол,
а не блуд.
Слово, роджене без діла,
плодоносити не буде,
як нема життя без тіла,
як гостинець йде в нікуди.
Даний строк в короткім часі −
жити часу зовсім мало,
лежебоки хитрі й ласі
Яму звуть завжди зухвало.
Кожна справа і початок
на тере́зах відізветься,
треба вірити і знати,
звітувати й нам прийде́ться.
Буває так –
світ неправий,
і ти один не винен,
як перл на дні морськім,
або сувій на полотні в картині.
5.
Якщо не зна́йдеш
кращого за себе,
то будь на самоті,
сягнувши помислами неба,
яке покинув
і від якого втік.
Іди шукать мудрішого, як ти,
від нерозумних утікай,
у темноту світи.
Нездара, що не пізнав себе,
не є мудрець,
бо при́йняв похвалу,
як буйний бик стрілу,
а дурень, коли знає, що дурний,
уже!, розумний і великий,
і в мудрості
не є сліпий і дикий.
Простак живе із генієм душі постійно,
та мудрим не стає,
коли твердить своє
і свого держиться надійно,
він вже покійник,
хоча живим ще є.
Глупець – для себе ворог
і пожинає плід
лихих недобрих діл,
і сам собі приносить горе,
приносить горе й біль.
Омріяну задуману подію
боготворить, як мід,
з’явившися на власну шию
осячим вуликом для бід.
Знайшовши знання неборака,
руйнує благий жеребок,
стає червонішим від рака,
законів всесвітніх тамуючи крок.
Не зразу недоля до горя приходить,
крадеться, як тать,
серед ночі у двір,
під вікнами бродить і бродить,
немов недописаний майстером твір.
6.
Мудрість – рідкість на землі,
мудрість – чудо із чудес,
мудрість – золото з залізом,
мудрість – явище небес!
Дурень тебе не посварить,
слухай, то́го хто сварив,
лиш не йди за тим, хто вдарить,
хоч би і за правду бив.
Спом’янімо Соломона,
клав він істину до серця
добра вона, чи солона,
деколи пекучіш перцю.
Відійди від друзів хитрих,
відійди від друзів злих,
їх лишивши, ноги витри,
і сховайся,
поки гомін їх не стих.
Вчить монах маленьких діток,
і зимою вчить, і літом,
а пастух пасе худобу.
Всякий діло своє робить
Лиш мудрець себе тамує
і тамує, і змиряє,
бо свою він мудрість чує,
а Велику Мудрість Знає.
7.
В танцях меломани тануть,
стогнуть в оргіях симфоній,
мудреці співать не стануть
під причуди саксофона.
Почуттєві насолоди,
гордість й пиху,
і бажання, і розпуку
заміняє думка тиха
і молитви тихі звуки.
8.
Самоцвітом перл яскравих
променіє наша мова,
та для щастя і для слави
досить вірних два-три слова.
Не потрібно марнослів’я,
досить чесних кілька слів,
бо давно усім відомо –
точність – право королів.
9.
Суспільство і цивілізація
існують, наче зло наміреная секта,
вже не тлумачить себе монстром нація,
держава вже не мрячить,
наче демон пекла.
Ось – заповітів заповіт,
ось – правило із правил,
і з тих часів, коли з’явився світ,
як між птахами пава.
Не витвори насилля,
не витвори ганьби,
себе від тебе захистить не в силі я,
бо час мій – час журби.
Христові діти − ви погани,
на лой міняєте Покрову,
на літ веселки ви оману
кладете родичу по крову.
Життя живете, наче мухи,
та смерть чекає вас усюди.
В кінці-кінців, чи стане духу
від власної позбавитись облуди.
Конфуцій – три надійні сили,
як Фенікс, з попелу постали,
як ключ, який носили
і добре знали.
Безвинний безмір у людині,
не боячись плюєте в душу,
плюєте в серце, люди-свині,
і лиш втиратись тепер мушу.
Вертає зло у більшій хвилі,
неначе мікробрахмаастра,
спішіть шукати мою милість,
якщо ще совість не погасла.
10.
Не убий! Не убий душі живої,
не губи душі малої,
хай твоя велика буде,
всім Господь дав дар спокою,
всі живуть хай всюди.
Не вбивай – бо життя є квіти,
бо ми теж з тобою
малі Божі діти.
Не вбивай !
Не ти іскру надихнув у плоть,
“нур дакік” вдихнув із висока,
чи краплину хоть.
Ось кажеться казка
і мудрість народна,
глаголить незрозумілі критерії,
не чує їх спрагла еліта й голодна,
неписаний сенс на папері.
Хто щастя шукає для себе
й для других нещастя кує,
тому смерть не в радість
і радості смерть не дає.
11.
Старість −
життя минуло і життя нема,
і старість молодість зміняє в караулі,
і вже руйнується душі тюрма,
лице скривилось у маленьку дулю.
Лишився лиш старечий смрад,
все тіло понапухало
і докупи збилось,
немає сили і виступає піт, як град,
і тухне тіло, в якому життя билось.
Хвороби, хворості, болячки −
усе чигає навкруги, аж лячно.
Це ніч, це смерклість, це кінець,
це безвір’я, це наслідок гріхів.
Спішіть но жити,
поки останнє надвечір’я
не опустило в ваш поганий хлів
останнього життя сузір’я.
Біда, як не дожене,
то почекає,
біда приходить в дім пустий
і лиш гріхи карає.
Незгода – це оцінка
і іспитів проблема,
твоя же доля – добра жінка
і знак твого тотему.
Якщо ступила криза
у власні володіння,
нехай вбирає ризи
уся твоя надія
і починає чистить зуби,
і віником мести,
і віник кризу згубить.
Візьми у руки віник,
неначе життя стиль.
шукайте горе в со́бі.
Ставайте на покуту,
бо вся біда у злобі,
у вашій злобі,
і в вас самих закута.
12.
Буває рідкість у віках,
існує рідкість у просто́рах,
у миті світлих днях,
у довгих і миттєвих спорах,
неначе діамант серед руди,
серед піску – метал рудий,
як вогник серед темені,
як книга недописаная племені,
народжується він не скрізь,
благословенний рід його,
дарують часто йому злість
і розпинають на Голгофі.
Коментар
1. тобто, Будда (Будха). Першохристиянська церква зараховувала його до сонму святих. Досконало про це згадується в “Римських мартирологах”. 2. Молдовський володар, який силою зброї досяг незалежності держави. 3. Гра слів.4. Поводир. 5. Птах, який носить бога Вішну. 6. Ведичний символ руху. 7. Ведичне джерело руху.