субота, 15 серпня 2009 р.
Гріджин Роман.
ПРО РАСИЗМ
"...мамця Соньцього Яра сказала до Гори Нич: Р`ечений мені стався Хрес. Мої доні мають очі дзелені та оксамитові, у моїх синочків, очі золоті та блакитні. Моя родина - вся сина. Бо вся сина моя родина. Очі сині та карі, не підходять до пари... "
(пояснювальна до назви блогу знаходиться в книзі "Різдво")
Гріджин Роман. Останній командир останнього локалізованого наметового містечка повстанського табору Української Помаранчевої Республіки.
23 січня 2005 року, в повстанському таборі залишилось 103 громадянина республіки. Я підійшов до кожного і доторкнувся на щастя. В той момент я знав, що 103 українця на Україні таки існує. Ви попросили мене дати останній наказ, і я сказав вам: "Друзі, завтра буде інавгурація і вже ніхто нічого не змінить, завтра ми розійдемося, кожен у своє місце і можливо більше ніколи не зустрінемося. Ви прийшли по своїй волі у повстанський табір, ви переплавились і вже змінилися,і тепер ніколи не зможете бути рабами, хоча за це вас будуть ненавидіти і чавити. Два місяці і два дні ви були вільними громадянами вільної держави. Це остання ніч і бути на сторожі не потрібно, просто виспіться і відпочиньте перед дорогою додому"
Я вважаю, що люди, які були в повстанському таборі являються Лицарями Революції. Мною і Оксаною Шаблею, художницею намету №2, нижнього наметового містечка, яка була в таборі до останньої миті, був розроблений проект нагрудного знаку державної нагороди. Можливо, за ваш героїзм, у майбутньому житті вас відзначать, як це би мало бути, а сьогодні, оскільки я дав вам останній наказ, дозвольте кожному з вас вручити цей знак віртуально.
Гріджин Роман. Вступ
Ви потрапили на приватну інтернет-територію. Це мій дім в Інтернеті. Якщо ви прийшли, як гість та доброзичливець, будьте моїм співучасником та помічником. Я чекатиму від вас добрих і дружніх порад. Якщо ж ви чужинець, не несіть в дім мій зла, лишіть бруд за порогом і заходьте з миром. Тут я спілкуюсь лише українською мовою.Гріджин Роман. Вступ
усе своє життя я мріяв побачити Україну і мрія моя здійснилась, я був там і бачив Її, тому життя моє прожите не даремно, за два місяці і два дні я переконався, що українці, це є люди і вони можуть стати вільними і щасливими, лише треба їм цього забажати, і не боятися своїх поневолювачів.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
