Розповідь про автора
Народився 1957 року в селищі Ясинівка на Луганщині, куди був засланий мій батько, Іван, для роботи на вугільних копальнях після поразки Української Повстанської Армії, де він був молодшим офіцером.
Виходець з Західної України, Івано-Франківської області, в минулому Станіславщини.
Все своє свідоме життя пробував протистояти російській духовній ескалації. Закінчив російську школу в місті Червонограді Львівської області, колишній Хрестинопіль. Тринадцять років прожив у Молдові. Дві тисячі кроків від війни. Дуже горджусь тим, що Господь дав можливість мені познайомитись з маленькою, але великою молдавською нацією. У місті Тирасполі здобув середньо-технічну освіту. Маю двоє дорослих дітей. Останні роки працюю під землею у шахті.
Своє дитинство провів серед вільного українського народу прикарпаття. У місцях Данила Галицького і Золотої Орди, годину ходьби до хутора Смерклів, де був страчений Тарас Бульба. Там, де гори напоєні ріками крові синів українських. Там, де повітря, як мед, а самі люди не здатні бути чужими. Де між рабством і смерттю вибирають останнє…
І за часів, усе продовжуючогося проросійського панування, і тепер, у часи незалежності, постійно відчуваю занепад ментальності, національних почуттів і критеріїв українського етносу.
Тиск безпринципних і безідейних сил, які усе більше посилюються, по суті – сил ворожих. Коли знищуються і розпорошуються державні і національні багатства. Коли люди гублять свої самі кращі якості. Саме тепер, я пробую достукатись до їхніх сердець. Кожним подихом своїм, усіма своїми думками і помислами, кожною своєю клітиною.
У боротьбі за своє існування, українська нація має сильну зброю. Це єдність, це взаємоповага і це взаємопідтримка, що і було перевірено на терені Помаранчевої республіки. Мої вірші – це заклик взяти до рук цю зброю. Українців я називаю своєю родиною по нації, я хочу говорити їм: Друзі мої… Тому я називаю себе націоналістом.
Немає коментарів:
Дописати коментар