Гріджин Роман. Книга "Різдво" ...стою сліпий на рідній Україні...

Стою сліпий на рідній Україні,
підперши сонце обома руками,
туманом смутку овіяний я нині –
чи усміхнеться доля із роками?
Стою розгублений чужим лихварством,
як воєвода на полі битви ранений,
і як священник, загубивший паству,
як порох слави на кургані.
З’єднайтеся в єдине русло,
наповніть водами могутніми
широкую ріку,
наповніть чистими, не каламутними,
щоб вимить перли на піску,
і покладіть талан на кшталт,
або хіба свою бездарність.
Хай стане генієм тихенький радикал,
щоби потуги не минулись марно.
Єдина Україна. Іншої нема.
Єдина Україна. Іншої не буде.
Не розпорошуйте свій пил дарма,
згадаєте мене і я вас не забуду.
Та Україна – як вдова,
як дочка, ставша сиротою,
ти наша Мати – ти завжди права́.
Ти наша Мати – ми завжди з тобою.