Те що написано у цьому вірші, є чистою правдою. Все це я підслухав, ще будучи малою дитиною, з розмов, які вів мій батько із своїми друзями, учасниками бойових дій Визвольної війни УПА проти російських загарбників.
(авт.)
Зи́мо-ро́док
(Татові Івану – офіцеру УПА)
У коридорі на горищі,
де відьми шурхають вночі
і зимній вітер свище,
знайшов стару світлину,
мов день, зустрів опівночі
на глянц-папері: Зи́мородок
в уніформі
біля хати з відкритими дверима
на звільненої України фоні,
стан гордий і незримий.
Татусю, ди́влюся на тебе,
очі плачуть
і згадую, як ти розповідав,
як в осокорах качка кряче,
а ти у москаля-розбійника стріляв,
як на машині з гарнізону,
вони шукали твого схрону,
як бабця Катерина
принесла тобі два поліна,
щоб обігрівся й не замерз.
Чигає ворог лютий,
як дикий пес,
я кожне слово пам’ятаю
і все несказане в куточку,
як ти учив мене малого
вдягнуть виши́вану сорочку,
як зуби твої шкреготали
і в сні ти шукав кулемет,
немовби воя́ки шеренгою стали
і заслонили собою намет,
як через міст,
що через Дністро повис,
селянку з поля зупинили,
як офіцери гарнізонні
тую селянку били
і як відрізали їй груди й ніс,
а потім у воді топили,
як спав ночами на снігу,
про Україну думаючи другу,
про Україну не таку
і мріючи про Україну, як подругу,
як ти іще живим, співав мені пісень
укра́їнської варти,
як хмиз кидав із жмені
у полонинську ватру.
Немає коментарів:
Дописати коментар