ЗОЛОТА ОЛИВА
Співає пісню соловей,
Як митар молиться до Бога,
Біля каплиці давньої дверей,
Де привела його дорога.
І пил дорожній пада з ніг,
І загрубілі руки вузлуваті,
І промінь сонячний
На скроні відпочити ліг,
І пересохлі губи
Не припиняють тебе звати.
Чекає серце небуття
В твоїх очах,
Як дзеркало прозорих,
Прийшла любов –
Немає вороття,
І серце вже не просить каяття,
В душі клекочуть пристрасні
Небесні зорі.
Не меч несу тобі,
А хліб
І серце,
Терном оповите,
Пахучий житній добрий сніп,
Несу у мозолях побитих.
Застигли рани від боїв
І біль на тілі,
І рубище,
Що я колись одів
На плечі білі.
Отак тихенько на світанку
Лунає спів молитви
До першої зорі,
Що покидає небо ранком
Десь − на Господнім вівтарі.
Немає коментарів:
Дописати коментар