UA нація не скорена. Заповіт вовків..

Ось заповіт мого батька.
Десь на початку 50-х років минулого століття, мій батько Іван, царство йому небесне, тоді молодший командир УПА, був ранений у бою з руськими інтервентами, в ногу. Він, іще двоє його підлеглих, теж поранених, переховувалися в санітарному схроні. Їх псевдо були, Чорний Вовк і Білий Вовк. Одного разу Чорний Вовк ходив у розвідку, а коли повернувся, то приніс руську листівку про те, що коли українські вояки прийдуть і здадуться, то їх буде помилувано і відпущено до своїх домівок для мирного життя у радянській, тоб-то руській неволі. Відпущено до своїх родин, жінок і сімей. Мій тато був молодим командиром і мав не досить років, а Вовки були уже старші люди в літах. Тоді приступили Вовки і казали до мого тата так: Пане командиру, ходімо до дому. Мій батько відмовив їм, тоді вони приступили вдруге. Тоді батько сказав так: Я не йду, у мене нога зранена, тай не хочу і вам не раджу. Я зроблю вигляд, що я не чув що ви казали, а ви робіть по своєму серцю,- опівночі, мій тато непомітно покинув схованку і поповз до руського гарнізону (йти він не міг). Там він заховався у засідці і так чекав ранку. Вовки були не свідомі, куди подівся мій тато. Вони подумали, що їхній командир боявся їхньої зради і переповз у якусь іншу печеру, яких було досить.
Двоє гірських Вовків пішли здаватися у полон до російських чужинців. «До псів», - як вони казали. Принісши листівки в руках, вони затуливши носа (був якийсь сильний сморід), зайшли до москальської казарми.
Ось що бачив мій тато із своєї схованки. Через деякий час із казарми вийшов Чорний Вовк і зразу за ним Білий Вовк. Пролунали постріли і Чорний Вовк упав мертвим. Білий Вовк зупинився, повернувся до руського офіцера, який стояв з пістолетом в руках у дверях і промовив:
- Дозволь вимовити заповіта.
- Кому же ти єго скажешь. Гавари, - була відповідь.
І Вовк закричав, набравши повітря у поранені груди: Ненависть до руських, святе почуття українців. Україна, це земля українців. Море і вода в річках, і озерах, повітря на небі… Залишаю це все своїм дітям. Хай руські пси загинуть на цій землі…, - останню фразу він не встиг договорити, був застрелений і упав. Офіцер ще довго топтав обцасом обличчя померлого Вовка.
Мій батько повз до криївки і шепотів до себе: Тепер я… я буду Білим Вовком у день, я буду Чорним Вовком у ночі. Смерть москалям, смерть… чорне і криваве простирадло невимовного болю спадало йому на очі. Зуби шкреготали і тіло била пропасниця.
Тато не зміг уже вернутись у бойову частину. Російські солдати робили облави і вистрілювали усе чоловіче населення. Зарослий, у рваному одягу, він був схожий на жебрака. Так він перебрався до республіки Карелії на сході москалів. Там рубав ліс із українськими заробітчанами. Його заарештували за те, що він мав західноукраїнський акцент. Був присуджений до розстрілу, але розстріл замінили каторгою на вугільних копальнях. Уже під час Союзу вийшов на пенсію у 50 років, прожив ще п'ять років і помер. Заповіт гірських Вовків він передав мені, як свій власний:
- Слава Україні. Смерть москалям. Це є військове вітання воїнів УПА, з днів її створення і по цей час.
- Земля, вода, повітря, ліси, гори, море, тощо – належить українському народу.
- Росіянин і москаль є ворог, окупант і загарбник. Росія – це країна поневолювач.