Це розповіла мені моя бабуся. Хата в якій ми жили, знаходилась під горою Гоївка. В той час, це десь кінець 50-х середина 60-х років, на Україні панувала російська влада. Яка, до речі, панує і по сьогодні. У всі часи росіянами проводилась практика, коли вони зненацька робили облави, тоб-то нагло вривались в помешкання і господарства українців. Частіше за все з метою грабунку. Одного дня, перед Різдвом, російські солдати з гарнізону, який був близько села, почали черговий рейд по оселях: «За таваром и чтоб нажраться на халяву», - в перекладі з бандитського і російського жаргону на українську мову, це означало, напитися горілки і наїстися різних наїдків, які готувались до свята. Адже надходила Свята Вечеря. За звичай люди тікали і ховались. Моя бабуся, стрімко добігла до гори, перебігла через садок, який йшов на гору і заховалася в корчах. Сиділа тихенько і молилась Богові. Зненацька почула кроки. Це був солдат з карабіном у руці. Він зупинився і промовив сам до себе: «Ну что, курачкі – мішенькі, паіграєм ». Ставши на одне коліно, окупант почав стріляти. Перший постріл, другий… Бабця, донька гір, мала яструбиний погляд, вона почала виглядати, куди ж це стріляє бандюга москаль. Через жовте лисття вона побачила на горі Поруб, що була навпроти, постать якогось селянина. Було досить далеко москаль нервував і не міг влучити. А селянин йшов і не підозрював, що його пробують застрелити.
Немає коментарів:
Дописати коментар