ЧЕРНЕЧИЙ СПІВ
Зустрілась калина з вербою
та з явором сивим,
вийшла дівчи́на з журбою
та на вітрі попід тином
козацькії повішала ризи.
Чуєш, серце плаче,
я ж твоя дівчина,
явір біля броду
похилив чуприну,
похилив чуприну,
низько поклонився
і згадав небога недоленьку тяжку,
як із криком лютим
з ворогами бився.
Кінь – товариш вірний,
умер у неволі,
ридає козак біля верби в полі.
Верба приголубить,
верба нагадає,
що козак дівчину
як за жінку має.
Ой, у полі на роздоллі,
де вітри гуляють,
сидить козак під калиною
там пісень співає,
сумну думу тягне,
серце виливає.
Чи кохала – не кохала,
але обігріла
рідна, мила, пташка сизокрила.
Шаблі поклонюся –
вірній подрузі,
піду погуляю на козацькім лузі.
Немає коментарів:
Дописати коментар