Гріджин Роман. Книга "Різдво". Епіграф.

Епіграф

Матерям–войовницям УПА

посвячую.

Зомлілі
руки над селом,
над жита ланом
і за госпо́дарським столом,
і в чистім полі рано,
як ненароджене дитя,
співає тихий смуток,
шука небога вороття
до давніх літ забутих,
мов первоцвіт,
сія зоря в пустелі,
неначе талий лід,
сама журба в пустій оселі.
Як неймовірная печаль,
як старості надтріснутая сталь,
як джерело цілюще,
як дзвін осінній всюдисущий,
уже забулись постріли гармат,
і кров на плечах рідна,
і не приходить більше кат,
і син покинув матір бідну.
Зачинене вікно
і темні двері,
і лиш Господь
в куточку на папері.
Усе забулось,
муки й біль,
які відда́ла,
і темні ночі,
що з переляку недоспала.
Чому так тяжко, сумно
і лиш одна
бринить печальная струна.
Гурти присяжників у кучмах
гуляють навкруги,
неначе друзі стали вороги,
і віє вітер у серцях,
а в о́чах вірних бродить страх.
Всі приютилися разом
в старечих теплих грудях,
прикривши тризубом зірки
і знаки чорнії з орлом,
нечесно – чесну матір судять.

Вставайте матері Вкраїни,
країни-Матері герої,
вставайте, матері, до зброї
за рідну Неньку,
поки колотиться серденько,
до зброї, милії.
Загинуть – так у бою,
не від знущання бюрократів,
а в строю,
сестриці-матері ...
і браття.