Гріджин Роман. Книга "Різдво". Мамай.

Мамай

Усяке бу́ло.
Бу́ла і атомна війна колись,
і колихалось море, –
і земля злились,
жінки привласнили ковток із вуха
й коралі для молитви у ченців,
а чоловік жіночий перстень
взяв на руку,
як символ вдів,
а молодиці на стрічки́
казали вінере,і тикали у зорі,
і замовляли на свічки,
і клялись богу моря.
Ще до Хреста
козацтво якось збунтувалось.
Мамай повів війну на Русь,
на ту, яка Московією стала,
і мир порушила в козацькім крузі,
і на кургані була рада
у сиву давнину,
серед клобуків чорних
були зради,
що Чорна Русь принесла не одну,
тепер нема Мамая
і лиш Московія лишилась злая.
Чужії люди-блудократи
з безсовісним обличчям у воріт
вмістились у парламенти і ради
зміїне кубло і зміїний рід.
Гебрей вклонився вже “рофт фані”,
а гуни залишили хрест у Ватикані,
принесений на списі
Мамаєм бритоголовим й лисим.
Вже зникло українське плем’я,
по нації поставимо ще хрест,
хоча душа болить
і ностальгія
вимовляє свій протест,
і пам’ять ще живе про славу,
та вже, зухвалий відчайдушний перст
показує на осоромлену
у муках ненароджену державу.