" І був глад великий. Вої спали на землі, як лісовий звір. Моноах виміняв у диких людей жменю дрібної риби. Моноах не був ні Джурою, ні Мислиєм, ні Виповідником, він був Вісник, тепер він наказав їсти рибу з лускою і головами. Вчора була остання перемога. Великий Бато-Болотд насамкінець став Багатуром, став конунгом. Моноах знав, що дикі люди віддали йому свої скарби. За це Бато-Болотд мав стяти усіх родичів. Щоб не втруїли його Ті-Що-Тіпаються. До Великої Війни Моноах жив у Дірі під Скелею і там Божество повідало Таємницю майбутнього:"За три цикли до щезнення Світу, Клобуки втнуть язика усім говорячим і вже ніхто не зможе вимовляти людські слова, а тільки лайку, як тварини". У п'яту ніч по двадцятій, Бато-Болотд посадив на палю Шукаючу Королеву, яка була зведеною дочкою, тепер він міг це зробити, тепер він був великим конунгом. Коли він розсікав останнього вірного Мислия, Моноаха там уже не було. Він і його сотня перейшли ріку. Тепер Моноах учить у печерах, як вирізувати скалку. Коли сповниться один Оберт, діти напишуть Велике Прокляття. Той, Що Має Пір'я, уже прилітав на своїх наметах, він тепер багаточисельний..."
(книга Імен. Ім'я Восьмого)
Перш ніж закінчити свою книгу, я хочу описати подію, якою закінчилась "Велика Помаранчева Революція". Люди повстанського табору виконали завдання, яке вони собі поставили. Вони дочекались кінця інаугурації і упевнились що більше їхня участь не потрібна. Переночувавши останню ніч у наметах, ранком вони збирались якимось чином добиратися до своїх домівок. Десь о дев'ятій ранку, з боку Майдану під'їхав бус, з якого почали давати по 30 - 40 грн. на білети на дорогу. Це сталось несподівано і було приємним, адже люди вже давно потратили свої збереження на їжу і вже довший час напівголодували. Коли люди поставали в чергу до буса, з протилежного боку миттєво були прибрані намети якимись сторонніми особами. У цей же час, бус від'їжджає геть і люди залишаються самі серед Хрещатику.
цитата
«…нас мало українців залишилось, дуже мало,
Із мільйонів, десятки, одиниці стали,
Та десь між нами ходить Ганібал,
Наш провідник, наш командир, наш генерал… »
(Неолітика. Ганібал. авт.)
Країна укрів
Чому країна укрів. Тому що так нас називають наші недруги. Просто і скорочено: укр… Це їхня форма зневаги, але ми приймаємо це. Чому я беру сміливість говорити від цілого народу українців. Тому що нас залишилось досить мало. Я хочу розповісти на цьому сайті усьому світові, а найперше українцям, хто така Україна. Адже світ нічого не знає. Усі знання про нас, так чи інакше спотворені. До того спотворені, що уже ми самі, наші нащадки, ми плутаємо і приймаємо штучні версії, нароблені десь у запічках чужинських спецслужб. Усі нас плутають з росіянами, які є московитами, або москалями, людьми які відреклись рідної нації. Я спробував не вдаватись в політологію і аналіз, а вимовлю свою розповідь в іншій площині. Мовою метамістичної поезії.
Мислеформа
Кажуть, вірніше що так ми самі говоримо, що ми, українці, від природи є слутими. Це не є правда. Моя нація, це народ воїн, народ – герой. Це нація волелюбних людей. Людей, яких знищували фізично. Десятками, сотнями, мільйонами. Як ліквідувати український дух? Всі мої земляки, всі герої і патріоти, загинули на лінії вогню. Залишились одні смиренні і мовчазливі. Як знищити смиренних? Вони будуть мовчати…
Останньою битвою за незалежність була Помаранчева республіка 2004 року, де українська нація отримала тотальну перемогу, але була брутально зраджена своїми лідерами. Можливо це була остання вирішальна битва.
Казка (українська народня)
Жив у чужій землі (федерації) русскій цар Тамвін, і захотів він стати царем Тутіним, але українці казали, не хочемо чужого царя, бо ми вільні. А було в того царя три сини: Ючик, Янік, Яцік і сестра їх Либлідь. Ну іще багато, про яких ми поки не знаємо. Головною в українській землі на той час була Верховна Рада Росії, тому Ючик став голови геть`мамом, бо збрехав, що мова буде українською, Янік не став красти молоко як його тато, а зробився Мамоном. Сестра Либлідь, на початку була першою красунею, але дуже моргала лівим оком. А Яцік мав червоні варги і пішов у масони, там його навчили казати: "Мені все одно яка мова, лішь бы чєловек был хорошим"
Кінець цієї дивної казки такий. Бийтесь українці за рідну мову, проспимо мову, програємо усе, так ніби душу дияволу продамо. Тоді вічними рабами будемо. Бо мова наша, рідна, мова нашого неба, нашої землі, наших гір, лісів і полів, нашого моря Чорного, це єдине, що іще лишилось у нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар